Ізраїльський уряд на чолі з Беньяміном Нетаньягу розгорнув у Палестині відверто геноцидну кампанію. Триває бомбування й облога Гази, які призвели до колосальних жертв поміж цивільного населення — палестинців позбавили їжі, води, електрики. Міжнародні організації фіксують випадки смерті від голоду: щонайменше 500 тисяч мешканців Гази не отримують продовольства протягом тривалого часу, і вже понад 200 осіб, серед них понад 100 дітей, померли від голоду.
Після кількох хвиль масового вигнання населення (майже 70% території сектора Гази оголошено зоною евакуації або закритою зоною) ізраїльські лідери, як видно, вирішили завдати «остаточного удару»: повністю захопити Газу і безстроково витіснити більшість її мешканців. У серпні ізраїльська влада схвалила план щодо встановлення контролю над усім сектором, оточенню міста Газа й «евакуації» близько мільйона людей у спеціальні зони. Кажучи простіше, Ізраїль офіційно взяв курс на тотальну окупацію Гази та створення концентраційних зон для палестинців.
Цинізм ізраїльської верхівки яскраво продемонструвала заява міністерки з питань науки й технологій Ізраїлю Ґіли Ґамлієль. Вона висловилася відверто: «Унаслідок військової операції Газа не буде придатною для проживання. Я навіть оптимістично налаштована, що [відбудеться міграція] з Юдеї та Самарії (Західного берега), а не тільки зі смуги Гази». По суті, чиновниця підтвердила, що мета війни — зробити Газу настільки нестерпною для життя, аби палестинці самі були змушені втекти. Ба більше, ізраїльська міністерка заявила, що сподівається на реалізацію подібного сценарію і на Західному березі. Якби пані Ґамлієль народилася 80 років тому в Європі, то її ідеї дуже прислужилися б нацистським авторам принципу «остаточного вирішення».
Для українців політика колоніального геноциду має болючі паралелі. Ми самі переживаємо вторгнення російського імперіалізму, який прагне підкорити українців, застосовуючи схожі методи. Недарма навіть голова МЗС країни-агресора Сергій Лавров, виправдовуючи ізраїльські дії, обмовився, що мета війни в Газі — «демілітаризація та денацифікація» — точнісінько як офіційні цілі російської агресії проти України. Цей цинічний збіг лише підкреслює, що і Москва, і Тель-Авів вдаються до однієї риторики, називаючи народ, який вони поневолюють, «нацистами» або «терористами».
Українці, як ніхто, розуміють ціну такої боротьби. Ми вже тривалий час чинимо опір російській агресії, захищаючи своє право на існування. Саме тому 20 вересня біля Національного музею Голодомору в Києві відбулася акція солідарності з народом Палестини. Активісти, профспілківці, студенти та просто небайдужі громадяни зібралися у символічному місці, біля меморіалу жертвам Голодомору 1932–33 років, що штучно виник через дії сталінського режиму. Сьогодні подібний злочин відбувається на наших очах у Газі, де півторамільйонне населення поставлено на межу виживання блокадою. «Ми зібралися тут, біля музею Голодомору — символу нашої національної трагедії — щоб висловити солідарність із палестинцями, приреченими на голод у Газі. Ми не маємо права мовчати, коли це знову відбувається — тепер уже перед очима всього світу!» — каже один з активістів. Сталін колись приховував факт Голодомору від світу, і світ мовчав. Але голод в Газі приховати неможливо, він коїться у прямому етері.
Під час акції майоріли синьо-жовті та палестинські прапори, символи дружби і підтримки між двома народами, що протистоять імперіалістичному вторгненню й окупації. Голоси українців і палестинців нині звучать воєдино: геноцид та імперіалізм не пройдуть! Наші народи вірять у справедливість і боротимуться до перемоги. Від України до Палестини — всі окупації злочинні!