Корупція, яка глибоко в’їлася в державну систему, завжди була пекучим питанням для простих українців. Народний гнів сягнув піку під час Революції гідності, центральною темою котрої стало радикальне невдоволення шахрайством можновладців. «Рішалу» Януковича було скинуто; новообраний олігарх Порошенко, цілком очікувано, корупцію подолати не схотів.
Проблема не зникала й лише набирала обертів; тож тема протидії корупції була основною під час президентських виборів 2019 року. Актор Володимир Зеленський ішов на ці вибори під гучними антикорупційними гаслами: «Не боротьба з корупцією, а перемога над нею», — писалося в його програмі. У пам’яті українського виборця з кандидатом Зеленським тісно пов’язувався образ втіленого ним персонажа: бравого трудяги, ненависника корупції й кумівства Василя Голобородька.
Уже після виборів стало зрозуміло, що заможний шоумен Зеленський значно відрізняється від рядового вчителя Голобородька: особливо у питанні антикорупційної принциповості. Тривожні сигнали почалися ще з президентської програми «Велике будівництво», яке супроводжувалося різким зростанням вартості спорудження доріг: у 2020-му держава заплатила 120 млрд грн за 4000 км, тоді як у 2018-му 3800 км коштували 40 млрд. Також фіксувалися завищені кошториси та передача договорів на виконання робіт наближеним до влади капіталістам.
Зеленський інспектує «Велике будівництво» на Тернопільщині, 2020
Остаточно маски було скинуто 2025 року, коли уряд Зеленського потрапив у два безпрецедентних корупційних скандали.
Перший, літній, скандал вибухнув через те, що влада позбавила антикорупційні органи (НАБУ і САП) незалежності та підпорядкувала їх президентській вертикалі. Цей авторитарний акт збурив наймасштабніші за весь час війни протести, які «Крок до перемоги» висвітлював у своїй липневій статті. Багатотисячні мітинги у різних містах налякали владу: під тиском вулиць Володимир Зеленський припинив спроби поставити НАБУ й САП під власний контроль. Тоді наміри влади упідлеглити собі антикорупційні органи виглядали дивними, адже на кону стояла репутація перед обожнюваним нею Європейським Союзом. Та вже восени цього року справжня мотивація стала очевидною.
Площа Івана Франка у Києві під час антиавторитарних протестів, липень 2025
У листопаді розгорівся новий корупційний сканадал довкола Зеленського – найбільший за його каденцію та неабияк животрепетний, позаяк стосувався наживи на війні (так притаманній буржуазії). Захищене липневими протестами НАБУ викрило масштабну систему відкатів (незаконних грошових винагород, які отримують впливові особи в обмін на надання контракту, дозволу тощо) в енергетичній та оборонній сферах. Цю схему, за матеріалами слідства, вибудував Тімур Міндіч: давній друг Зеленського, співвласник «Кварталу-95» та неформальний посередник між бізнесом і владою. Перехоплені авдіозаписи показують, що Міндіч і пов’язані з ним чиновники (щонайменше четверо міністрів) вимагали від підрядників «Енергоатома» відкати у 10–15% під загрозами невиплати за контрактами та насильній мобілізації працівників.
Коли НАБУ готувало арешт Міндіча, уряд Зеленського заздалегідь попередив його про це. Міндіч зміг утекти з країни в комендантську годину за кілька годин до обшуків.
Близький друг і бізнесовий колега Зеленського Тімур Міндіч
У корупційній схемі Міндіча, поміж інших, були замішані два останніх міністра енергетики: Герман Галущенко та Світлана Гринчук. Геть набуває гротескних барв той факт, що, за даними стеження, Світлана Гринчук неодноразово приїжджала ввечері й залишалася ночувати в квартирі Германа Галущенка.
Галущенко й Гринчук було звільнено з їхніх посад. Зеленський, одначе, обмежився стислими формальними заявами, незважаючи на свою обіцянку піти у відставку, якщо його оточення буде втягнуте у корупційний скандал.
Корупція у владних ешелонах завжди є шкідливим явищем, але її деструктивність зростає до критичної межі, коли робітництво ціною власного життя стримує іноземну агресію. Крадіжки у воєнній, енергетичній і логістичній сферах грають на руку Кремлю, роз’їдаючи українську оборону зсередини.
Це шалене переплетення подій наочно демонструє, що в капіталістичній державі, навіть під час визвольної війни, влада неминуче перетворюється на інструмент захисту інтересів впливових багатіїв: олігархів і пов’язаних із ними іноземних корпорацій імперських держав. Про підтримку трудящих і дійсний захист країни від кремлівської агресії – мови, очевидно, не йде. На тлі корупції в енергетиці й обороні, спроб контролювати антикорупційні органи та сприяння втечі своїм ділкам, цілком ясно, що «нові обличчя» не змінюють самої сутності системи, побудованої на приватній наживі й конкуренції кланів.
Жодні косметичні реформи чи ротації чиновників не подолають корупцію, адже вона є органічним продуктом капіталізму. Єдиний шлях до суспільства, позбавленого таких явищ — повне усунення капіталістичного класу від влади та становлення влади трудящих на ґрунті робітничої демократії.
Життєво необхідно розпочати побудову організації, спроможної здійснити цю програму. Закликаємо всіх робітників і студентських активістів обговорювати цю пропозицію.