ДО НАРОДИН ТОМИ САНКАРИ

21 грудня 2025 року лідеру революційної Буркіна-Фасо, Томі Санкарі, виповнилося б 76 років: його було вбито під час реакційного перевороту, очолюваного його найближчим соратником Блезом Компаоре. Нині Буркіна-Фасо перебуває в лапах реакції, на чолі з капітаном Ібрахімом Траоре, який дедалі більше поглиблює авторитарну модель для країни та підпорядковує її кремлівському імперіалізму.

Подальша історія Буркіна-Фасо показала, що спроба глибоких соціальних перетворень за відсутності знищення капіталістичної держави та розширення революційного процесу по всій Африці швидко призвели до повернення контреволюційного наступу імпреіалістів, що є неоціненним уроком класової боротьби.

До вашої уваги — авторська стаття історика Дмитра Деркача, спеціально для «Кроку до перемоги».

***

ДО НАРОДИН ТОМИ САНКАРИ

«Коли народ повстає, імперіалізм тремтить!»

«Геть Імперіалізм!

Маріонеткові режими! «Геть!»

Расизм! «Геть!»

Сіонізм ! «Геть!»

Неоколоніалізм! «Геть!»

Батьківщина або смерть, ми переможемо![1]

Тома народився у 1949 р. у Верхній Вольті (нинішня Буркіна-Фасо), яка тоді була частиною Французької колоніальної імперії. Народи Вольти вже довгий час чинили опір французькій окупації – починаючи із війни Франції з моссі, народом, який жив на цих теренах у кін. 19 ст. (яка завершилась взяттям французами столиці Моссі, Уагадугу).

У 1960 р. Вольта отримала незалежність від Франції, однак де-факто тільки на папері. Новоутворена держава продовжувала бути повністю залежною від Франції і перебувала з нею у неоколоніальних зв’язках. До поч. 1980-х рр. вся вольтівська влада являла собою олігархію (або дрібнобуржуазний елемент, як їх називав Тома), яка керувала державою і була зацікавлена у тісній співпраці із Францією. Ця «пасивна група споживачів» намагалась мавпувати Захід, будучи «переповненою шампанським і віскі» на французькі кошти.[2]

Ці гасла, які звучали під час виступу Томи Санкари на мітингу в Нью-Йорку у 1984 р., ідеально характеризують сутність його поглядів. Історія африканських держав незаслужено і несправедливо обходиться багатьма стороною в нашому інфопросторі. Однак історія Африки – насамперед історія боротьби за своє право на існування. Кожен африканський народ пережив небачені жахіття від імперіалізму і кров’ю був змушений виборювати свою свободу. Однак навіть отримавши її, вони стикались із низкою неоколоніальних викликів, які було надзвичайно важко подолати. Наш сьогоднішній герой кинув виклик неоколоніалізму та став голосом сотень мільйонів пригноблених людей по всьому світу, за що, врешті-решт, і поплатився.

Освічені вольтійці (яких було 4% від всього населення держави у 1984 р.) здебільшого вчились у Франції, тому вони були «продуктами» західних ідей і, відповідно, західного погляду на світ. Індійський історик Діпеш Чахрабарті, який досліджує колоніалізм, вважає, що Європа свідомо нав’язувала колонізованим народам своє бачення історії, політичних устроїв, бюрократії тощо[3].

Цілком очевидно, що умови життя людей у Вольті були ганебними – дитяча смертність була на рівні 180 на 1000 народжених, близько 96-98% людей були неграмотними, один лікар був змушений обслуговувати 50 тис. осіб, а ВВП на душу населення сягав 100 доларів на одну особу[4].Саме в таких умовах і ріс юний Санкара. Будучи юнаком, Тома вступив до армії – фактично, це була одна із небагатьох можливостей у тодішній Вольті отримати кар’єру. Солдати новоутвореної держави проходили навчання на французьких військових базах – сам Санкара служив у Парижі, де вперше познайомився із лівими ідеями. Паралельно Тома вивчав африканські антиколоніальні студії, які були тісно переплетені із марксизмом. В той час молодий Санкара разом із товаришами створив групу офіцерів-комуністів, аби протистояти профранцузьким олігархічним режимам, які очолювали Верхню Вольту та поширювати ліві ідеї серед буркінційців. Ідеї про покращення умов життя людей, боротьбу із пригноблювачами не могли не відгукнутись людям Вольти, тому постать Санкари стала надзвичайно популярною.

На початку 1980-х наш герой обіймав високі посади при Сайє Зербо (був міністром інформації у 1981-82 рр.) та Жані-Батисті Уедраого (був прем’єр-міністром у січні-травні 1983 р.).

Однак у травні 1983 р. до Уганди прибув радник президента Франції Франсуа Міттерана з питань Африки Гі Пенне – на наступний день Санкара був заарештований. Це викликало мітинги серед людей Вольти і, врешті-решт, призвело до перевороту проти Уедраого, організованого товаришами Томи, в результаті чого останній прийшов до влади.

Відразу після перевороту Санкара звернувся до людей по радіо. В ньому він звинуватив своїх попередників у «служінні» іноземному пануванню та колоніалізму. Санкара оголосив про створення національної ради революції, яка мала провадити державну владу. Оголосивши про розпуск партій, пов’язаних із попереднім режимом, Тома закликав людей створювати на місцях комітети захисту революції аби протидіяти ворогам[5].

Санкара вважав революцію 1983 р. «результатом історичного процесу», квінтесенцією боротьби пригноблених класів проти гнобителів[6]. «Шарлатани» (як він називає попередніх очільників Вольти) намагались насадити народу модель, за якою той мав співіснувати із іншим світом, однак єдиним можливим спасінням буркінійців був, на думку Санкари, розрив із цими моделями. Тільки побудувавши новий світоустрій, заснований на визнанні важливості кожного народу, кожної держави, права на незалежність, права народів на боротьбу можна було змінити становище африканських держав[7].

Санкара розумів, що успіх революції можливий тільки тоді, коли населення Вольти матиме базову освіту – оскільки за часів колоніалізму та неоколоніалізму освіченими були лише кілька відсотків від всієї популяції Вольти. Тома говорив, що доступ до знань був під контролем буржуа та феодалів, і саме це він прагнув подолати[8].Також було важливо було підняти політичну свідомість людей Вольти, значні ресурси інвестувались у засоби масової інформації – у радіо, газети тощо[9].

Поділяючи ідеї панафриканізму, Санкара всіляко закликав народи Африки до повстання та пробудження. Він вважав, що чорношкірі по всьому світу мають єднатись.[10] Під час свого візиту до Нью Йорка, Тома мав змогу виступити перед невеличким натовпом у районі Гарлем (чорношкіре гетто міста). Він прямо сказав, що «наш Білий дім знаходиться тут». Попри те, що Гарлем вважався «сміттєзвалищем» та місцем, де «можна задихнутись», Санкара вважав, що саме це місце та умови, в яких змушене жити чорношкіре населення Нью-Йорку, має спонукати африканців до боротьби. Він закликав чорношкірих до згуртованості, солідарності, оскільки тільки вони постійно турбуватимуться одне про одного (білі ж згадуватимуть про їхнє існування, говорив Тома, тільки напередодні виборів).[11]

Задля солідарності африканських народів і, ширше, чорношкірих по всьому світу, Санкара проводив різноманітні загальноафриканські заходи у Буркіна-Фасо – як, наприклад, національний тиждень культури, або кінофестиваль, в якому була представлена кожна африканська держава.[12]

Попри неоколоніальний характер політики Франції по відношенню до Вольти, Санкара був не проти налагодження міждержавних взаємин – за умови, що Франція усвідомить, що будь які спроби експлуатації Вольти, патерналізм, імперіалізм тощо неможливі в цих нових відносинах.[13]

І справді, для Томи імперіалізм був головним ворогом африканської справи та становища життя всіх пригноблених у світі. Під час вищезгаданого мітингу у Гарлемі, Тома дістав пістолет і показав кулі в ньому: «Повірте, ці кулі справжні. І коли ми вистрілимо з них, це буде постріл проти імперіалізму»[14].

Також Санкара використовував військові маневри як протидію імперіалістам. До нього, як ми писали вище, армія Вольти була напряму залежна від Франції, її військові проходили навчання на французьких базах (як і сам Санкара). Однак Тома вирішив проводити спільні маневри із африканськими арміями, як, наприклад, з Ганою[15], аби продемонструвати противникам зростання потужностей військових сил бувших колоній.

CREATOR: gd-jpeg v1.0 (using IJG JPEG v62), quality = 75

Воістину повним відображенням думок Санкари став його виступ перед ООН у 1984 р. Протягом виступу Тома іменує себе представником пригноблених, чорношкірих по всьому світу, безробітних, жінок, експлуатованих чоловіками, дітей бідних людей, які змушені розглядати багатства багатіїв, митців, чиє мистецтво зневажають, журналістів, яких змусили мовчати під загрозою звільнення, хворих, які помирають в очікуванні, що наука зможе їм зарадити, однак цю науку вже захопили «торговці зброєю», людей, які щороку помирають від голоду, палестинців, яких «найнелюдськіше людство замінило іншим народом»[16].

У промові він піддав критиці термін «третій світ» по відношенню до країн Африки і назвав його «зловісним» та «зневажливим». Він заявив про подібність долі Латинської Америки, Азії та Африки, які довгі роки та століття перебували у фактичному рабстві у західних імперій. Тому задачею народів цих теренів має бути «боротьба проти…політичних торговців людьми та економічних експлуататорів».

Він визнав проблеми всередині Буркіна-Фасо: через те, що за десятиліття неоколоніалізму сформувався прошарок населення, який мав бенефіт від взаємозв’язків із Францією і який не був готовим відмовитись від цього. Санкара закликав їх «схаменутись» і допомогти звичайним людям здійснити зміни.

Він заявив про масову дитячу смертність від хвороб, проти яких світ давно винайшов ліки (малярія та діарея), однак замість того, аби рятувати їх, величезна кількість коштів інвестується в косметику, косметичну хірургію тощо аби «задовольнити капризи кількох чоловіків та жінок, які відчувають, що вони стали занадто товстими через занадто багато калорій у ситній їжі, яку вони споживають».[17]

Вищеописана риторика Санкари повністю збігалась із його реформістською діяльністю:

Верхня Вольта була перейменована на Буркіна-Фасо – «землю вільних людей», аби позбавитись від успадкованої від колоніального минулого назви.
За 4 роки політики Санкари рівень грамотного населення збільшився до 73%.
Тома відмовився від величезних кортежів та автопарку. Спочатку він їздив на роботу на велосипеді, але з міркувань безпеки пересів на маленьке Пежо 205.
Від зарплати голови держави Санкара відмовився – вона йшла на допомогу дітям-сиротам, а сам Тома жив у своєму будинку на зарплату капітана.
Так само була зменшена зарплата чиновників. Також їм було заборонено літати у літаках бізнес-класу, і дозволено тільки економ. Санкара говорив, що немає різниці, як ти їдеш в літаку, оскільки що економ, що бізнес класи приземляються в однаковий час.
Санкара відмовився від кондиціонеру у власному кабінеті. «Як я можу користуватись тим, що не може собі дозволити більшість у нашій країні», – говорив він.
Аби побороти масову дитячу смертність, Санкара оголосив кампанію із вакцинації: за кілька місяців було провакциновано близько 2.5 млн дітей віком до 14 років.
Санкара почав боротьбу із залежністю Буркіна-Фасо від західного капіталу: «Нащо ж ми купуємо яблука у Франції, коли от в нас під носом дофіга тропічних фруктів»? – казав Тома. Він заборонив імпорт фруктів із Європи аби спонукати місцевих фермерів розвивати угіддя всередині країни.

Аналогічно Санкара повівся із бавовною. Раніше волокна просто збирали і відправляли задешево у Францію. Тома вирішив, що для економіки буде вигідніше переробляти волокна на місці. В Буркіна-Фасо навіть пройшло кілька модних показів, аби показати, що якісним є не тільки одяг із Європи.

Обсяги виробництва пшениці збільшились вдвічі – до 3800 кг на гектар. Це колосальні показники для пустельного регіону. Таке зростання було можливе, в тому числі, через те, що наділи племінних вождів були розділені між общинами.
Санкара активно протистояв патріархату і залучав жінок виходити із «кухонного рабства». Чверть міністрів у Буркіна-Фасо були жінками. Отримувати освіту Тома спонукав як чоловіків, так і жінок.

Звичайно, що діяльністю Томи були незадоволені ті, хто мав зиск з експлуатації пригноблених мас до приходу Санкари до влади. Крім дрібної буржуазії Буркіна-Фасо, Томі протистояли неоколоніальні африканські уряди та, звісно, західноєвропейські колонізатори. І це при тому, що той прямо говорив, що не експортуватиме революцію за кордон (оскільки його головна мета – підйом якості життя буркінійців). І навіть попри це, величезна кількість неоколоніальних африканських режимів та країн Європи займались, за його висловом, «підривною діяльністю» супроти нього[18].

І власне, все це вилилось у заколот проти Санкари. 15 жовтня 1987 р. загін озброєних військових увірвався у приміщення, де Тома разом із міністрами проводив нараду. Тому було вбито 12 пострілами. Опісля цього заколотники забрали із собою трупи, вимили залиту кров’ю підлогу і закопали їх. Після загибелі у Томи лишились холодильник, машина, кілька велосипедів і гітар.

Переворот очолив Блез Компаоре – найближчий соратник

Санкари і його товариш. Тому попереджали про імовірність перевороту з боку Кампаоре, однак той рішуче відкидав можливість зради друга.

Франція ж назвала прихід до влади Кампаоре «демократизацією». Ця «демократизація» призвела до повернення неоколоніального режиму, який протримався при владі майже 30 років і згортання усіх реформ Санкари.

Дмитро Деркач

[1] https://www.marxists.org/archive/sankara/1984/october/03.htm

[2] https://www.marxists.org/archive/sankara/1984/october/04.htm

[3] Детальніше див. працю Чахрабарті «Провінціалізуючи Європу»

[4] https://www.marxists.org/archive/sankara/1984/october/04.htm

[5] https://www.marxists.org/archive/sankara/1983/august/04.htm

[6] https://www.marxists.org/archive/sankara/1984/january/23.htm

[7] https://www.marxists.org/archive/sankara/1984/october/04.htm

[8] https://www.marxists.org/archive/sankara/1984/january/23.htm

[9] https://www.marxists.org/archive/sankara/1984/january/23.htm

[10] https://www.marxists.org/archive/sankara/1984/october/03.htm

[11] https://www.marxists.org/archive/sankara/1984/october/03.htm