(На ілюстрації: ліворуч – Берні Сандерс, сенатор від Вермонту; праворуч – Зохран Мамдані, новообраний мер Нью-Йорка)
Зохран Мамдані, член ДСА (Демократичних соціалістів Америки) й депутат регіональної Асамблеї, переміг на виборах мера Нью-Йорка. Мамдані отримав понад мільйон голосів, величезну підтримку у кількох робітничих районах, а також у багатьох ліберальних або «прогресивних» середньокласових кварталах.
Поміж основних обіцянок Мамдані — безоплатний автобусний транспорт, заморозка вартості оренди житла, створення державних крамниць із регульованими цінами. Крім того, Мамдані, який під час кампанії палко засуджував геноцид у Палестині, пообіцяв заарештувати Володимира Путіна й Беньяміна Нетаньягу, якщо ті відвідуватимуть Нью-Йорк.
Перемога Мамдані відбулася на тлі значних успіхів демократів в інших частинах країни на виборах 4 листопада. Опитування виборців у Нью-Йорку, як і в інших місцях, показали, що більшість назвали зростання вартості життя головною причиною свого вибору. Багато коментаторів у ЗМІ розглядають ці перемоги демократів як явне відкидання політики Дональда Трампа.
Його перемога свідчить про зростання суспільної підтримки лівих ідей і може відкрити нову сторінку в розвитку внутрішньої політики Демократичної партії. Для робітничого класу його обрання викликає одночасно надію і стриманий скепсис.
Мамдані відходить від попередніх позицій
Мамдані увійшов у перегони на посаду мера фактично невідомим кандидатом. На початку лютого його рейтинг становив трохи більше 1%, але зосередженість на повсякденних економічних реформах і вміле використання соцмереж швидко вивели його в центр уваги. Поки Ендрю Куомо й Ерік Адамс (інші демократичні кандидати на виборах; перший – ексгубернатор штату Нью-Йорк, другий – чинний мер міста Нью-Йорк) тонули у різноманітних сексуальних і фінансових скандалах, Мамдані сформулював соціал-демократичне бачення вирішення таких проблем, як житлова криза, надмірна вартість догляду за дітьми, недофінансований громадський транспорт і завищені ціни на продукти.
Мамдані здобув перемогу на праймериз Демократичної партії всупереч значним перешкодам. Партійна еліта активно протистояла його кампанії: лідери демократів, як сенатор Чак Шумер і конгресмен Гакім Джеффріс, відмовилися підтримати його на праймериз, а конгресмени Лора Ґіллен і Том Суоззі відкрито засуджували його політичні погляди. Ґіллен назвала Мамдані «абсолютно неправильним вибором для Нью-Йорка», а Суоззі заявив про свої «серйозні занепокоєння» щодо політика. До цього додалися десятки мільйонів доларів від топових донорів Демократичної партії (включно з мільярдером Майклом Блумберґом), вкладених у спробу зірвати перемогу Мамдані на праймеріз.
Отримавши номінацію Демпартії, Мамдані в загальній кампанії помітно пом’якшив свою програму, відступивши від найрадикальніших вимог. В етері «Лейт-шоу» зі Стівеном Кольбером він заявив, що підтримує право Ізраїлю на існування — ту саму позицію він озвучив і гендиректору Pfizer Альберту Бурлі на закритих зустрічах. Він відступив від суттєвої критики мілітаризованої нью-йоркської поліції, заповзявшись залишити на посаді комісарку Джессіку Тіш — мільярдерку та керівницю поліції в адміністрації Адамса. На приватних зустрічах Мамдані також натякав, що готовий піти на компроміс щодо свого запропонованого «податку на мільйонерів» — ключового пункту його передвиборчої кампанії.
Криза в Демократичній партії
Після катастрофічних президентських виборів 2024 року та двох років боягузливої бездії перед наступом Трампа на громадянські права іммігрантів, ЛГБТК-спільноти й жінок, Демократична партія опинилася у стані кризи. Залишки підтримки серед робітничого класу, темношкірих людей і латиноамериканців танули щодня. Намагання робити ставку на заможних, дипломованих виборців зазнало краху — адже їхня програма, що підтримує геноцид і політику жорсткої економії, сягнула історичних рівнів непопулярності.
Перемоги цього місяця могли б тимчасово оживити партію. Але як довго триватиме піднесення, якщо демократи й надалі не спроможуться чинити реальний опір трампізму? Або капіталістичній експлуатації загалом? Ні демократи, ні республіканці не можуть претендувати на те, щоб представляти інтереси робітничого класу.
Поточний конфлікт довкола охорони здоров’я, що спричинив призупинення роботи уряду США, показує, що пропозиції демократів залишаються слабкими. Демократи обмежуються закликами не допустити стрибка цін на страхування та дотації, але відмовляються від вимоги безкоштовної універсальної медицини як базового права людини.
Питання, чи змінить перемога Мамдані тактику Демократичної партії, зостається відкритим. Однак якщо такі зміни й відбудуться, вони, ймовірно, будуть поверхневими. Демократи можуть голосніше говорити про бідність і голод, але надто сумнівно, що вони щось робитимуть, аби організувати людей на вулицях або заохочувати самоорганізацію в профспілках та громадах. Зростаюча залежність Мамдані від підтримки Національного комітету Демпартії показує: існує ризик, що його адміністрація йтиме за лінією партійного консенсусу, а не задавати його.
Сам Мамдані відверто заявляє, що має намір «оживити» знесилену партію. У передвиборчих виступах він звертався до темношкірих, мігрантів та інших виборців у Нью-Йорку, які підтримали Трампа через сприяння демократами геноциду в Газі, агресивну зовнішню політику та інфляцію. Він казав, що хоче змусити Демократичну партію «працювати заради них знову».
Що чекати робітництву?
Починаючи з першої президентської кампанії Берні Сандерса у 2016 році, робітники у США стали свідками хвилі нібито антиістеблішментних кампаній демократів. Рух Сандерса породив конгресвумен Александрію Окасіо-Кортес, яка, своєю чергою, надихнула безліч місцевих, штатних і федеральних кандидатів. Тепер рідко коли праймериз демократів проходять без «прогресивного» кандидата. І водночас, попри нескінченний потік політиків, що називають себе антирасистськими та робітничоорієнтованими, небезпечний правопопулістський рух у США лише зростає.
Ці «прогресивні» політики, що балотуються від демократів, попри найкращі наміри, змушені під тиском багатих донорів і високопосадовців партії відвертатися від інтересів пролетаріату — бо інакше втратять політичну кар’єру. Так, Окасіо-Кортес проголосувала за розгром страйку залізничників у 2023 році, а Сандерс активно працював на обрання Байдена, який беззастережно фінансово підтримав геноцид у Газі. Останнім часом Сандерс навіть обережно підтримав катастрофічну імміграційну політику Трампа:
«Якщо немає кордонів, то немає й країни… Трамп упорався [з питанням кордону] краще. Я не люблю Трампа, ви ж знаєте, але кордон має бути захищеним… Байден цього не зробив», — заявив Сандерс на подкасті The Tim Dillon Show.
Перемога Мамдані — потужний знак популярності лівих ідей. Але робітникам не потрібен черговий політик, який шукатиме компромісів із начальниками й орендодавцями. Демократична партія штампує таких уже понад століття.
У найбільшому місті США робітники та мігранти страждають від захмарних оренд, поліційного насильства та зруйнованої інфраструктури. Мамдані, який обіцяв боротися з цими проблемами, укладає закулісні угоди з тими самими капіталістами, копами й орендодавцями, що на цьому наживаються. Як і завжди, завдання робітників і їхніх союзників — створювати власні незалежні організації та боротися з капіталістами безпосередньо, не покладаючи долю на ще одного політика з капіталістичної партії.
Перемога Зохрана Мамдані демонструє дві речі. З одного боку, понад мільйон людей проголосували за ідеї, які ще недавно вважалися «надто лівими» для великої американської політики. З іншого — як тільки Мамдані став частиною партійної машини, на нього відразу почав тиснути апарат, донори й бюрократія. Хоч його перемога дає підстави для обережного оптимізму, слід пам’ятати, що в межах капіталістичних партій будь-який реформізм рано чи пізно впирається в стелю.
Світове робітництво мусить не покладати надії на соціал-демократію, приречену на компроміси й відкат здобутих перемог, а розвивати власні незалежні структури, щоби змінювати суспільство не через пристосуванство, а шляхом прямої боротьби.
Тоні Стейбл і редакція «Кроку»