Кінець лютого цього року вкотре ознаменував кризу глобального світового порядку та руйнівну природу капіталізму. Вслід за російсько-українською війною, війною у Газі, вторгненням у Венесуелу, придушенням курдської автономії в Сирії розгорівся конфлікт на Близькому Сході, а саме в Ірані. 28 лютого Ізраїль та США розпочали «спеціальну військову операцію» проти режиму Алі Хаменеї. За декілька тижнів було вбито тисячі військових та цивільних; серед жертв — як політична еліта ісламістів, так і школярки, непричетні до жодної політичної дії. Серед робітників та робітниць, далеких від досконалого знання геополітичної ситуації, постає чимало питань про новоспечений конфлікт, і ми готові відповісти на декілька ключових із них.
Чи благі наміри спонукали лідерів США на Ізраїлю до подій в Ірані?
Незадовго до операції Іран охопили загальнонаціональні антиурядові протести, спричинені головним чином економічною кризою, але дуже швидко народні виступи взяли на озброєння політичні гасла. Мережею ширилися заклики скидати уряд, мітингувальники на вулицях палили портрети диктатора Хаменеї — у відповідь на це Дональд Трамп пообіцяв «прийти на поміч». Утім, протести були криваво придушені. Тисячі людей було жорстоко вбито силовим апаратом Ірану, ще більше — поранено та репресовано. У цей час американський уряд не зробив нічого. Жодних санкцій. З усім тим, основною причиною операції проти Ірану було оголошено знищення ракетного та військового ядерного потенціалу Ірану й повалення режиму.
11 березня президент США заявив: «Ми перемогли. Ми перемогли, у першу годину все скінчилося». Системних змін в Ірані не відбулося, злочинці, що катували свій народ, не були ані скинуті, ані покарані, отже ми можемо стверджувати, що наміри «повалити диктатуру» були популістською заявою й не більше. Мовою імперіалізму є воєнна агресія, а ракети — її словами: американський загарбник усьому світові розповів, на що здатен його імперіалізм.
Хибними є міркування багатьох людей, мовляв, удари США принесуть демократію чи свободу народу Ірану. Подібним чином ліберальна публіка реагувала на вторгнення у Венесуелу, але що ми можемо сказати зараз, коли минув певний час від того, як диктатора Мадуро викрали американські спецслужби? Венесуельська псевдосоціалістична хунта продовжує панувати в країні, а жодних системних змін не відбулося. Це була зміна еліт, що були менш чи більш лояльними до Вашингтону. Жодного виправдання ані Мадуро, ані будь-якому іншому диктатору — але чи вторгнення принесло користь венесуельцям? Аж ніяк.
Так само як і вторгнення Росії не принесло жодної користі українцям. Росія принесла страждання та руйнування на українські землі — це і є імперіалізм, вартий засудження та радикальної опозиційної дії. Кому як не народу України знати про жахи іноземного вторгнення. Яким би чином російський агресор не виправдовував свої дії, вони лишаються хижацьким імперіалізмом і завжди ним будуть. Вбачати паралелі в конфліктах є важливою ознакою критичного розуму, необхідною у час постійного інформаційного шуму. Пригноблені в різних куточках світу роз’єднані: українці переважно небагато знають про війну у Газі, Сирії чи Ірані — і навпаки. Утім, критично необхідним є встановлення мереж солідарності та взаємопідтримки між тими, хто потерпає від загарбника.
Чи є бомбардування Ірану корисним для українського спротиву?
Думці про недопустимість вторгнення в Іран можна було б опонувати тим, що ця близькосхідна країна постачає дрони до Російської федерації і знищення її військово-промислового комплексу означатиме менше допомоги нашому ворогу. На це можна відповісти, що цілями США та Ізраїлю були також нафтовидобувні об’єкти Ірану. Видобуток нафти в Ірані зменшився, нафти стало менше, а отже її цінність на глобальному ринку збільшилася. Тому
Росія, яка будує свою економіку на сировинному факторі й спонсорує свою військову машинерію нафтодоларами, — ледь не головний бенефіціар кризи на Близькому Сході. Так стало відомо, що уряд США з Трампом на чолі частково вивели з-під санкцій продаж російської нафти, а вже 11 березня перший танкер рушив із Владивостоку за океан. На жаль, говорити про користь операції в Ірані для українського спротиву було б надто мрійливо.
Офіційна дипломатична позиція Україна така, що урядові персони, зокрема Володимир Зеленський, підтримали початок бойових дій супроти Ірану, хоч із застереженням про важливість безпеки мирних громадян. Трагікомічна несправедливість полягає у тому, що курс американського президента змінився на зближення із московськими нафтомагнатами, адже гроші й рентабельність – це те, що цікавить капіталістів у першу чергу. Український уряд розкритикував ці дії світового гегемону, зі свого боку, Зеленський заявив, що московська казна може поповнитись на 9 мільярдів доларів. Якщо брати дані Центру протидії дезінформації при РНБО України про середні воєнні витрати армії РФ, то цих грошей вистачало б на більш ніж 3 тижні активних наступальних дій або ж на 180 тисяч шахедів. Особливо гнітюче, що українському уряду не лишається нічого, крім як висловлювати своє невдоволення, що доводить хибність шляху, що спирається на залежність від Америки.
Дії США та Ізраїлю дедалі більше легітимізують порядок, де «право сильного» має ключове значення. Росія розпочала тренд на агресивні наступальні дії у своїх інтересах, тоді як президент Трамп і вище керівництво США підтримали його й дедалі частіше користуються ним. Подекуди ці режими готові співпрацювати одне з одним, досягаючи взаємної вигоди, лишаючи Україну та її народ напризволяще. У відповідь на це ми маємо чітко заявити: ми проти російського імперіалізму, але ми й проти американського, китайського, ізраїльського чи будь-якого іншого імперіалізму.
Висновки
Вторгнення в іншу країну є неприпустимим. Бомбардування та вбивство цивільних є неприпустимим. Кожен імперіалізм заслуговує на засудження. Завдання шкоди життям тисяч мирних громадян не вирішує проблему диктатури, а лише розпалює в серцях людей гнів та жагу помсти. Ця формула працює всюди: в Україні, Газі, Ірані чи далеко за океаном. Як показує світова практика, у безвиході й постійній загрозі від іноземних загарбників народ звертається до тих, хто фіктивно чи щиро гарантує захист і хоч якісь гарантії життя. Подекуди це реакційні та авторитарні сили, як-от режим Хаменеї в Ірані. Їхнє авторитарне нутро не може бути виправдане нічим. Та дії США породжують нових терористів і диктаторів, що дурманять уми людей.
Утім, в Ірані є прогресивні сили, що виступають проти диктатури та війни. Вони фактично опинилися між двох вогнів: з одного боку їх переслідує силовий апарат держави, а з іншого щодня нависає загроза бути вбитими американською чи ізраїльською ракетою. Таке становище аж ніяк не можна назвати таким, що дозволяє розгорнути прапори боротьби. Найкращим — як для місцевого мирного населення, мітингувальників, опозиціонерів, так і для українського народу — є припинення обстрілів на Близькому Сході, припинення конфлікту й революційні демократичні перетворення. Сила, що готова діяти не через жагу збагачення й покращення свого геополітичного становища, а ставить за мету спротив імперіалізму та іншим його різновидам, — може звільнити свій народ, а також допомогти звільнитися іншим. Вона існує, і її частка є в кожному з нас — це міжнародна солідарність між пригнобленими, робітниками та робітницями всього світу.