19 січня 2009 року в центрі Москви учасники неонацистської «Бойової організації російських націоналістів» (БОРН) убили Станіслава Маркелова й Анастасію Бабурову.
Станіслав був адвокатом, який захищав лівих і профспілкових активістів, що зазнавали переслідувань, а також журналістів і жертв насильства. У свій час він був членом Соціал-демократичної партії Росії, представляючи її найлівіше крило.
Анастасія, народжена в українському Севастополі, була журналісткою, яка детально висвітлювала ультраправе свавілля, екологічні проблеми та жорстоке поводження з тваринами; дотримувалася екоанархістських переконань. За день до загибелі вступила до анархо-комуністичної організації «Автономна дія».
Станіслав Маркелов й Анастасія Бабурова
Обоє стояли на чітких антифашистських позиціях, обоє одержували погрози через свою діяльність, зокрема погрози фізичної розправи. Саме така трагічна доля й спіткала товаришів. Тодішню Росію багато оглядачів називали «центром скінхедів-неонацистів»; невпинно зростала кількість убивств, скоєних на ксенофобному ґрунті. Не дивно, що діяльність Стаса й Насті страшенно дратувала ультраправі кола, звиклі до безкарності та потурань з боку держави.
Маркелов і Бабурова послідовно та жорстко критикували патріотичну браваду, яку представники буржуазної влади використовували як засіб відволікання народу від наростаючої соціальної розрухи та посилення деспотизму. Вони були непримиренними противниками мракобісної, шовіністичної системи, яку вибудовував Путін. Зрештою, саме ця система знищила залишки свободи в Росії та призвела до жахливої імперіалістичної бійні в Україні.
У своїй останній статті Маркелов писав:
«Країна підсіла на патріотизм, мов на наркотичну голку. Будь-який політик, перш ніж збрехати, присягається у своєму патріотизмі. Будь-який лизоблюд, перш ніж вибити гроші у влади, розповідає про свою любов до держави. Будь-який крадій, облизуючись від краденого, пояснює, як він любить Батьківщину і скільки ще готовий украсти заради цієї любові. Сьогодні в Росії неможливо займати керівну посаду, якщо ти, розшаркуючись, не освідчився у своєму патріотизмі. Неможливо ставати політиком, байдуже, провладним чи опозиційним, доки не вилизав зад двоголовому орлу й не присягнувся в любові до інших імперських символів».
Щорічно в день убивства Маркелова та Бабурової на вулиці багатьох країн люди виходять на демонстрації, щоб ушанувати загиблих і привернути увагу до триваючої ультраправої загрози. Виходили люди й в Україні, аж до розв’язаної Кремлем війни, яка суттєво обмежила можливість публічних демонстрацій. Тим трагічнішою стає загибель Анастасії та Станіслава: саме та тенденція, якій вони протистояли, вилилася в повномасштабну війну, ставши її політичним фундаментом.
Учасники Маршу проти ненависті в Санкт-Петербурзі, 2016 рік. Принесені українські прапори призвели до затримань з боку силовиків
Організація БОРН, відповідальна за вбивство Бабурової та Маркелова, розпалася у 2011 році. Її колишні учасники розбрелися по найрізноманітніших ультранаціоналістичних угрупованнях (а засновник БОРНу Ілля Горячев усе ж таки опинився на лаві підсудних у 2015 році, поставши перед судом у футболці з імперським російським гаслом «Крим наш»). Усі фракції розваленої організації й надалі об’єднувало послідовне прагнення зривати дні пам’яті 19 січня. Який би шлях вони для себе не обрали, їх неминуче продовжували дратувати антифашистська солідарність і публічні нагадування про скоєний ними злочин.
Минули роки, але проблеми, з якими боролися Станіслав і Анастасія, нікуди не щезли. Навпаки, зростання фашизму в усьому світі набуло ще більш руйнівних форм, як це й відбувається при загостренні протиріч капіталізму. Шанувати жертву Маркелова й Бабурової означає продовжувати антифашистську боротьбу, робити все можливе, щоби відмовити ультраправим у суспільній легітимації та не дозволити їм укорінитися в нашому повсякденні.
Пам’ятати – значить боротися!