Тарас Шевчук
Події останніх тижнів показали: так звані «раунди переговорів» у Саудівській Аравії та Туреччині, організовані під «миротворчою» егідою Трампа, були не шляхом до миру, а черговим маневром у подвійній імперіалістичній агресії проти України. Український уряд відкрито підтримав ці ініціативи, тоді як Кремль долучився з запізненням і висунув умови. Тим часом Путін продовжив і посилив бомбардування — це спричинило нові жертви й руйнування. Зі свого боку, Трамп висунув ще жорсткіші вимоги, спрямовані на колоніальне підкорення України. Як ми вже переконалися, Трамп не є «посередником», що прагне миру. Він — новий агресор, який використовує шантаж, щоб грабувати. А Путін — той, хто продовжує вбивати й нищити.
У межах своєї передвиборчої кампанії Трамп заявив, що «покладе край цій війні за 24 години», щойно обійме посаду. Ця демагогічна бравада могла б реалізуватись лише через капітуляцію України. Саме тому, ставши президентом, він змінив цю умову на «100 днів». Далі його пропозиція щодо «тимчасового припинення вогню» зсувається чимдуж далі. Трамп прагнув, щоб український уряд прийняв цю ініціативу. І лише після цього він згадав про неї у телефонній розмові з Путіним.
Як ми вже писали раніше: «Перша реакція Кремля не змусила себе чекати, і якщо коротко, то суть її була така: “Загалом ми згодні… але є нюанси щодо реалізації”». Ці «деталі» Путін виклав на пресконференції, де чітко дав зрозуміти, що будь-яке можливе перемир’я передбачає: Україна не має посилювати свої війська чи озброєння, не повинна отримувати зовнішню допомогу або обмінюватися розвідданими.
Які ж справжні цілі Трампа в цій гучній «миротворчій» операції?
Відповідь криється в його глобальній боротьбі за збереження імперіалістичної гегемонії США та спробах вийти з кризи під знаменитим гаслом «Зробимо Америку великою знову» (MAGA). У центрі його стратегічних прагнень — зростаюча імперіалістична потуга Китаю. Торговельна війна загрожує перерости у воєнно-політичний конфлікт на широкому географічному просторі. Відправка додаткових військ США до Панами «для охорони каналу» та «військово-морські навчання» Китаю в Тайванській протоці — лише деякі приклади.
Невизначеність і дестабілізація, що виникли у провідних фінансових центрах світу після оголошеної ним «тарифної війни проти всіх» і подальшої «90-денної паузи» в її реалізації, «за винятком Китаю та інших країн», також поглибили соціальну та політичну кризу в самих США. Це спричинило масову мобілізацію майже в кожному місті країни, що засвідчує неприйняття Трампа та його програми MAGA більшістю населення. На цих демонстраціях, у яких брали участь представники найрізноманітніших соціальних груп і національностей, було видно чимало українських і палестинських прапорів. Все ширші верстви населення дедалі частіше вбачають у Трампі, Нетаньяху й Путіні головних винуватців своїх бід. І це обурення проявляється також в Україні.
Водночас у Трампа є й інші безпосередні та короткострокові цілі в зближенні з Путіним — потреби й плани сіонізму на Близькому Сході. Нетаньяху прагне нейтралізувати Іран у контексті геноцидної стратегії Ізраїлю проти палестинського народу. Саме тому Трамп хоче, щоби Путін узяв на себе зобов’язання гарантувати, що Іран не матиме ядерного потенціалу, здатного поставити цю стратегію під загрозу. І для досягнення цієї мети Україна виступає розмінною монетою. Частиною «пропозиції» є також додаткова підтримка Нетаньяху в збереженні двох російських баз у Сирії, подальше існування яких опинилося під питанням після падіння режиму Асада.
Недивно, що сіоніст Стів Віткофф, який виступав переговірником Трампа щодо припинення вогню в секторі Гази, вирушив прямісінько до Санкт-Петербурга, щоб зустрітися з Путіним і розсипатися в компліментах його видатному інтелекту, бо, мовляв, «КДБ вербував тільки найрозумніших» (sic!), перш ніж попрямувати до Оману на нещодавні переговори з Іраном.
Війна на виснаження: український народ героїчно чинить спротив, тоді як Путін щосили намагається наступати
Путін розпочав це масштабне вторгнення у лютому 2022 року під фальшивим гаслом «спеціальної військової операції» із заявленою метою «взяти Київ за три дні» та повалити уряд Зеленського. Однак війна триває вже понад три роки, втрати серед російських військових обчислюються сотнями тисяч, а втрати техніки перевищують спроможність навіть потужного військово-промислового комплексу Росії її відновлювати. І це все попри те, що путінський режим поставив на службу вторгненню та окупації всю свою економіку. Росія фінансує свою війну за рахунок продажу газу й нафти Китаю, Індії та — навіть попри санкції — більшості країн Європи.
Незважаючи на це «перевагу», їхнє вторгнення сповільнюється. Росія не може підтримувати наступ уздовж фронту завдовжки 1500 кілометрів. Так звана «друга армія світу» не змогла закріпити окупацію України, оскільки українська армія завдає ударів по її тилу, а партизанський рух саботує окуповані території. Путінові навіть не вдалося повністю окупувати чотири українські області — Донецьку, Луганську, Запорізьку та Херсонську, — які він уже проголосив «невід’ємною частиною російської конституції».
Саме тому, за даними розвідки, Путін готує новий наступ улітку. З цією метою у 2025 році кількість призовників збільшено до 160 тисяч осіб. Збільшення має забезпечити, щоби принаймні третина з них підписала контракти на відправку на фронт. Ці факти свідчать, що для Путіна «припинення вогню», ініційоване Трампом, про яке той каже, що «йде дуже добре», не є шляхом до миру.
З іншого боку, Збройні Сили України з кінця 2024 року стримують російський наступ на Сході, особливо в районі Донецька. Вторгнення в Курську область Росії розпочалося в серпні минулого року, що змусило перекинути туди 60 000 військовослужбовців разом із 10 000 північнокорейських солдатів, які зазнали великих втрат і були відкликані з фронту. Коротко кажучи, Путінові досі не вдалося витіснити українські бригади за вісім місяців, попри численні заяви про їхнє «знищення»… Нещодавно ЗСУ здійснили вторгнення в Бєлгородську та Брянську області, що межують з Україною, створивши буферну зону для активної оборони Сумської та Харківської областей.
Україна перебуває в дипломатичній і воєнній обороні — її населення становить третину від населення РФ. Однак уряд Зеленського зберігає ринкову економіку, яка служить олігархічним кланам і колоніальному диктату імперіалізму, а не потребам оборони. Попри це, з огляду на вимоги війни та співвідношення сил між класами, що збереглися з часів Майдану, народні маси демонстрували сильне прагнення до свободи й незалежності. Це прагнення виявилося у діяльності ЗСУ та держслужб і спонукало їх до розвитку власного виробництва повітряних і морських безпілотників, а також ракет (сьогодні вони становлять 30% від усього арсеналу), за допомогою яких вдалося завдати ударів по нафтопереробних заводах, а також по складах нафти, газу й авіаційного пального на території Росії — за сотні кілометрів від фронту. Також було знищено низку стратегічних військових об’єктів, зокрема російські авіабази, як-от база в Енгельсі, де розміщуються бомбардувальники Ту-95 і Ту-160, що несуть гіперзвукові ракети великої дальності.
«Часткове припинення вогню» Трампа, прийняте Зеленським, вигідне Путіну
Саме тому, що Путіну потрібні час і ресурси для відновлення своєї військової машини, «часткове припинення вогню» та раунди «переговорів» за посередництва США очевидно вигідні агресору. Україна почала дотримуватися режиму припинення вогню щодо об’єктів енергетичної інфраструктури. Основні нафтопереробні заводи й трубопроводи Росії більше не зазнають ударів. Хоча ЗСУ продовжують завдавати ударів по військових цілях і здійснювати певні тактичні територіальні відвоювання.
Однак шакал Путін продовжує бомбардувати та тероризувати мирне населення міст, у тому числі дитсадки й лікарні. Нещодавній удар балістичними ракетами з касетними боєприпасами по місту Суми, що межує з Курською областю, демонструє його прагнення сіяти жах і деморалізувати населення. Цього тижня в Туреччині мають відбутися переговори щодо «припинення вогню для вільного судноплавства в Чорному морі», на яких Росія знову висуне свої вимоги, прагнучи повернути контроль над військово-морською базою в Севастополі. Для України згода на це означала б чергову поразку. Українським силам вдалося знищити майже половину Чорноморського флоту РФ і змусити його відступити до Новоросійська — далеко від Криму. Тим часом українські торговельні судна наразі мають безпечний морський коридор через територіальні води Румунії та Болгарії, щоб дістатися Босфору в Туреччині й вийти до Середземного моря.
Ми відкидаємо плани поділу й колоніального пограбування Трампа та його посланців — Віткоффа й Келлоґа!
Якщо вам бракує доказів колонізаторських цілей Трампа й американських капіталістів — досить подивитися на умови «угод», які він пропонує українському уряду. Вони охоплюють не лише розробку родовищ корисних копалин, відомих як «рідкоземельні метали» та уран, а також покладів газу й нафти, — але й атомну енергетику України. І при всьому цьому Трамп вимагає виняткового контролю та гарантованої передоплати, еквівалентної «допомозі», наданій за часів Байдена, яку він уже вважає боргом України перед США.
З іншого боку, заяви Стівена Віткоффа щодо окупованих і анексованих територій повторюють брехливу путінську риторику та виправдовують поділ України. А Кіт Келлоґ, якого Кремль вважає «співчуваючим» Україні, запропонував «рішення» щодо безпеки України, «аналогічне Берлінському після Другої світової війни». Тобто поділ за регіонами з присутністю військ Великої Британії, Франції та України на територіях, які не окуповані Росією.
Трамп і його команда фактично визнають і легітимізують окупацію та анексію п’ятої частини України!
Ще серйозніше те, що уряд Зеленського, попри риторику про суверенітет, насправді дотримується політики капітуляції, продовжуючи направляти своїх міністрів на ці безперспективні перемовини. А буржуазна опозиція на чолі з олігархом-екс-президентом Порошенком — ще слухняніша.
Серед українського робітничого класу, а особливо серед сотень тисяч озброєних людей, які б’ються на передовій, жертвуючи життям за суверенітет і територіальну цілісність України, а також серед багатьох військових кадрів, що воюють ще з 2014 року, зростає обурення. Вони відкидають капітулянтську позицію свого буржуазного політичного керівництва.
У будь-якій війні бувають переговори. Ми не заперечуємо можливих переговорів. Вимагаймо від Зеленського — припинити ці шахрайські перемовини!
ЄС і група «добровольців» прагнуть урвати свій колоніальний шматок
Імперіалісти ЄС, Великої Британії та інших країн НАТО заслуговують на окрему згадку. Відверте ігнорування агресії та окупації України, а також виправдання агресора з боку Трампа відкрило вікно можливостей для європейських держав, яких виключили з переговорного процесу, підконтрольного Вашингтону. Сьогодні європейські імперіалісти намагаються виставити себе «солідарними та співчутливими». Вони зображують себе «хорошими хлопцями», які «підтримують демократію, а не диктатуру». Однак очевидно, що і ЄС, і Велика Британія користуються цією ситуацією, аби не втратити своєї частки в колоніальному переділі. Урсула фон дер Ляєн із захватом говорить про «прогрес України на шляху до можливої інтеграції в ЄС до 2030 року або навіть раніше». Попри сподівання українських мас щодо «кращого життя» через євроінтеграцію, за останні три роки українські трудящі й народ здобули гіркий досвід і краще розуміють, наскільки можна довіряти європейським урядам і чим насправді є ці «успіхи», про які говорить фон дер Ляєн — закони й заходи уряду, що ведуть лише до зростання нерівності та соціальної несправедливості. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте також відвідав Одесу, щоби «запевнити в непохитній підтримці». Особливо вирізняються Велика Британія та Франція, які очолюють групу «добровольців», готових направити «миротворчі війська».
Звісно, «аукціон» передбачає передоплату у вигляді такої необхідної нині «допомоги» зброєю, у зв’язку з відступом США. Йдеться вже про сотні мільйонів євро й фунтів стерлінгів. Ми вимагаємо постачання озброєння українському спротиву й водночас відкидаємо використання імперіалістами цієї потреби як приводу для власного переозброєння за рахунок скорочення соціальних витрат у своїх країнах. Ми категорично відкидаємо присутність імперіалістичних військ, які не гарантують безпеку України, а використовують війну як «лабораторію» для підготовки своїх військових кадрів і як спосіб утвердження політичної залежності українських сил.
Класова програма спротиву імперіалістичній агресії
Беззастережна підтримка вимог українського народу щодо спротиву: зброя, далекобійна артилерія та системи ППО для кожного українського міста! Солідарність із українським робітничим класом до повного відбиття вторгнення Путіна! Геть російських окупантів з усієї території України! За територіальну цілісність без анексій!
Відкиньмо шантаж і колоніальні плани Трампа! Ми засуджуємо його «мирні ініціативи», що ігнорують суверенітет і територіальну цілісність України!
Анулювати весь зовнішній борг України перед імперіалістичними лихварями! Український народ — не боржник! Він заслуговує на міжнародну солідарність і повагу за свій внесок у антиімперіалістичну боротьбу за свободу! Допомога, надана у відповідь на агресію, не може стати борговим тягарем!
Ми відкидаємо НАТО і ЄС із їхньою лицемірною «підтримкою», поки ті продовжують платити за агресію, купуючи газ і нафту у Путіна!
Репатріація всіх українців, депортованих до концтаборів! Повернення тисяч дітей, викрадених та розлучених зі своїми батьками!
Закликаємо європейський та світовий робітничий клас до активної солідарності із збройним опором українських трудящих! Перемога України сприятиме звільненню народів Російської Федерації та колишнього СРСР, поневолених диктатурою Путіна та його маріонетковими режимами! Свободу всім політичним в’язням диктатур Путіна та Лукашенка, особливо тим, хто опинився у в’язниці за опір вторгненню в Україну!
Ми засуджуємо таємних захисників Путіна, які тепер викриті як прибічники імперіаліста Трампа! Їхніх «пацифістських» аргументів недостатньо, щоб приховати їхню зраду українського визвольного спротиву!
Конфіскація всіх російських активів і компаній, а також тих українських олігархів, які продовжують служити рашистському агресору!
Централізація економіки в руках держави під контролем робітників — на службу національній обороні! Вся економіка й ресурси країни мають бути спрямовані на перемогу у війні, а не на прибутки олігархів і транснаціональних корпорацій!
Український робітничий клас перебуває на передовій, віддаючи свої життя за суверенітет і цілісність країни. А в тилу він іде на жертви заради підтримки економіки. Але кому належать плоди цієї економіки й усієї країни? Кому служить влада української держави? Олігархам, пов’язаним із владою, які ведуть переговори з Путіним про поділ України!
Ми, трудящі, продовжимо боротьбу за незалежність України! Досягнути її можливо тільки за робітничого уряду! Для виконання цієї задачі та програми ми сприяємо створенню незалежної політичної організації робітничого класу.