24 лютого виповнюється 3 роки з моменту широкомасштабного вторгнення та окупації нашої території. Три роки постійних бомбардувань; руйнувань багатьох міст; вбивств і тортур наших полонених бійців; тисяч загиблих серед мирного населення та викрадення десятків тисяч наших дітей. Воєнні злочини Путіна повторюють та масштабують злочини, скоєні гітлерівськими окупантами. Народи світу не повинні забувати цей злочин проти людяності.
Ця імперіалістична агресія почалася задовго до 2022 року — з насильницької анексії Криму в березні 2014 року та початку вторгнення на Донбас у квітні 2014 року, з фарсу самопроголошених Луганської та Донецької «народних республік». І якою була реакція так званих «західних партнерів» у той час? Самі лише «глибокі занепокоєння» та лицемірна купівля дешевих газу й нафти з Росії!
Меркель і Макрон влаштували фарс, званий «Мінськими переговорами» у 2015 році. А олігарх-президент Порошенко, «шоколадний король», був пасивним співучасником, поки Путін відправляв ешелони зі зброєю на український Донбас під виглядом «гуманітарного конвою». З того часу багато наших бійців загинули, захищаючи український суверенітет. Втім влада ніколи не мала політики, спрямованої на справжній захист нашої незалежності, протидію агресії та грабежу.
Натхнений фактичним бездіяльністю «Заходу» та боягузтвом української влади, у 2022 році Путін вирішив, що його «друга за могутністю армія у світі» зможе «взяти Київ за три дні», повалити уряд і повернути на його місце свою маріонетку Януковича. Єдине, що Білий дім запропонував чинному президенту, — це втечу за кордон літаком.
Однак революційна енергія Майдану, яка жевріла в народних масах, вирвалася назовні нестримним потоком, щоб протистояти загарбникам на Київщині. На кожну одиницю зброї було десять добровольців. І, попри погане озброєння, український героїзм змусив путінські орди відступити на північ. Саме завдяки жертві простих людей президенту не довелося тікати. Яким би не був результат цієї війни та її політичні наслідки, подвиг українського народу, який взяв до рук усе можливе, щоб вигнати загарбників і врятувати Київ, залишиться в пам’яті всього світу.
Тоді хвиля добровольцями виходили десятки тисяч простих робітників. Окрім «донатів» на закупівлю спорядження та зброї, були організовані майстерні з пошиття обмундирування. Територіальна оборона виявилася найефективнішою серед усіх оборонних ініціатив у країні. Вона постала як справжня самоорганізація мас для боротьби.
Проте цей масовий прилив бійців із експлуатованих верств викликав недовіру та страх у самих західних імперіалістів, які нібито «підтримують українську справу». Очолив цей фальшивий хор дряхлий ідеолог нині покійний Генрі Кіссінджер, колишній держсекретар США за часів Ніксона, який після розпаду СРСР публічно міркував, що «світовий порядок, мовчазно прийнятий великими державами, є легітимним». Після окупації Криму Москвою в 2014 році та її втручання з метою поглиблення сепаратистського конфлікту на Донбасі Кіссінджер продовжував розглядати Україну як частину сфери інтересів Росії. Він став апологетом московського імперіалізму, сприймаючи Росію як велику державу, що має право домінувати у своїй «сфері впливу», значною мірою ігноруючи інтереси держав, що розвиваються.
У коментарі для The Washington Post менш ніж за місяць після захоплення Криму Москвою Кіссінджер заявляв, що «для Росії Україна ніколи не може бути просто закордонною країною». Він закликав «мудрих українських лідерів» «обрати політику примирення між різними частинами своєї країни»… І ці ідеї взяли на озброєння директор ЦРУ Білл Бернс та Джек Салліван, радник з національної безпеки адміністрації Байдена.
Трамп продовжує цю ж лінію, шукає домовленостей із Путіним за спиною України. Український народ і, особливо, український спротив та робітничий клас ніхто не питає. Замість перемоги України в центр переговорів ставиться перемир’я заради колонізації країни західними корпораціями у співпраці з російськими.
Це демонструэ, що покладання всіх сподівань на «гарантії безпеки» через членство в НАТО є реакційною утопією. Адже саме озброєний народ вигнав рашистів із Київщини, а не НАТО.
Український народ дедалі більше усвідомлює, що найвразливішим місцем у країні була й залишається політика чинної влади в Києві. Спочатку багато союзників та агентів Путіна, як-от олігарх Медведчук, усе ще ховалися та мали значний вплив на урядові рішення. Але як «інституції» влади, що представляють інтереси найбільших олігархів, місцевого капіталу та іноземних корпорацій, вони не поставили й не поставлять економіку на службу національній обороні та соціальним інтересам трудящих.
• Ось чому країна змушена влазити в борги перед лихварями з МВФ і коритися їхньому диктату!
• Ось чому вони розпродають найкращі родючі землі та корисні копалини, як-от титан, іноземним корпораціям (а тепер Трамп ще й вимагає рідкоземельні метали в обмін на необхідну зброю)!
• Ось чому, коли країна перебуває у стані війни, металургійні заводи паралізовані, а соціальна нерівність загострюється!
• Ось чому під час війни олігарх Коломойський продав свою частку гірничо-металургійного комбінату КЖРК у Кривому Розі відомому російському олігарху Воєводіну!
• Ось чому після трьох років вторгнення виробництво боєприпасів усе ще не розвинене належним чином, а зусилля не зосереджені на масовому виробництві безпілотників!
Україна заслуговує на здобуття національного визволення та справжньої незалежності у цій війні. Для цього українському трудовому народу необхідно домогтися свого соціального визволення. А для цього нам потрібна незалежна політична організація робітничого класу.
