Автор: Тарас Шевчук
Двогодинна телефонна бесіда між президентами США та Росії стала «найтривалішою в історії відносин між двома державами». Невже хтось вірить, що основною темою цієї затягнутої розмови між двома воєнними злочинцями був «мир в Україні» та «порятунок життів»?
Сам Трамп визнав, що вони обговорювали «багато що, крім України». Але що більше з’являється інформації про цей діалог — а разом із нею суперечливі повідомлення з Кремля та Білого дому — то очевиднішою стає одна річ: у контексті боротьби за збереження глобальної гегемонії обидва діють як керівники процесу поділу світу й колоніального пограбування — і мова йде не лише про Україну. Для досягнення цієї мети вони прагнуть деморалізувати опір українського народу. У тісному зв’язку з цим особливо доречним для них виявився сіоністський план Нетаньягу — продовжити різанину в Палестині та водночас нейтралізувати Іран.
Перемовини та спроби відновлення російсько-американських відносин розпочалися в Саудівській Аравії. За ними послідувало показове приниження Зеленського у Білому домі. Згодом США та Україна погодили пропозицію щодо 30-денного «припинення вогню» або загального «перемир’я» без жодних попередніх умов — і почали чекати відповіді Путіна щодо її реалізації. Перша реакція Кремля була стислою: «Ми загалом погоджуємось… але є деталі, які слід реалізувати». Ці «деталі» озвучив сам Путін на пресконференції. Він чітко дав зрозуміти, що ставить будь-яке можливе перемир’я в залежність від фактичного роззброєння України: відсутності постачання зброї, підкріплення, зовнішньої допомоги та обміну розвідданими. Натомість Росія, як і раніше, продовжує отримувати боєприпаси й живу силу з Північної Кореї, а також важкі дрони з Ірану.
Теоретично Трамп таки передав Путіну узгоджену з Україною пропозицію під час свого гучно розрекламованого телефонного дзвінка. Але після розмови офіційні повідомлення з Білого дому та Кремля суттєво розійшлися. Кремль заявив, що Росія висунула власні умови. Натомість Трамп в інтерв’ю Fox News це заперечив: «Путін нічого не говорив про те, що Україна не отримає допомогу». Може, перекладачі створили проблему?
У підсумку Трамп і Путін обговорювали не повне припинення вогню, а лише перший крок. І тут виникають нові серйозні суперечності. За версією Росії — йдеться про припинення ударів по енергетичній інфраструктурі. За американською — про припинення атак по енергетичних та інших об’єктах критичної інфраструктури.
Це аж ніяк не дрібниця, адже така розбіжність залишає Росії можливість продовжувати удари по «неенергетичних» цілях — і водночас не дозволяє Україні завдавати ударів по численних нафтопереробних заводах і нафтопроводах. А саме це й завдає значної шкоди російській логістиці та економіці. CNN назвала цю небезпечну плутанину «болісно передбачуваним уроком першої справжньої дипломатичної операції адміністрації Трампа у військовій сфері з Кремлем. Їх безнадійно ввели в оману». Чи була ця двозначність з боку Трампа навмисною?
Єдине, в чому обидва комюніке зійшлися, — це вітання налагодженню контактів між президентами. Також, за пропозицією Путіна, погоджено організувати хокейний матч між збірними двох країн. Єдиний конкретний, хоч і дуже обмежений результат — обмін по 175 військовополоненими з кожного боку. Це мізерна кількість, враховуючи, що обидві сторони утримують тисячі. До цього російська сторона додала здачу в полон ще 23 важкопоранених українців. Але про термінове повернення десятків тисяч українських дітей, викрадених Росією — що є злочином проти людяності, — не прозвучало ані слова.
Увесь цей обман українське суспільство, що вже десятий рік живе під російською агресією та окупацією, сприймає з глибокою недовірою, скепсисом і навіть обуренням. Усі пам’ятають, як Путін перекручував правду, поширював брехню та фабрикував факти ще з часу анексії Криму й початку війни на Донбасі у 2014 році. І всі пам’ятають, як до останнього він заперечував — і називав наклепом — підготовку до повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року.
Переважній більшості – як в Україні, так і в усьому світі – стало зрозуміло, що Трамп – не «посередник», а провідник потреб та амбіцій путінського режиму.
Передусім тому, що він ставить у центр перемовини про теперішнє й майбутнє України з Росією без участі України. З іншого боку, Трамп намагається глобально реабілітувати Путіна як воєнного злочинця, відмовляючись називати його режим таким, яким він є: агресивним й окупаційним – і це виявилося в тому, що США проголосували разом із Росією щодо заяви на Генеральній Асамблеї ООН. Чи можуть бути ще якісь ознаки імперіалістичної співучасті? Усі ці незграбні кроки — частина протистояння з Китаєм, спрямованого на збереження гегемонії, адже США усвідомлюють власний занепад.
Цю гірку реальність саркастично виразив один американський аналітик, коли сказав: «Вони сидять за столом, обговорюють Україну та не запрошують її до столу, бо Україна — в меню». Зеленський одразу відреагував, заявивши, що «Україна — не салат і не компот, щоб бути в меню Путіна». Але всім зрозуміло, що його відповідь — це спроба пом’якшити принизливе колоніальне становище, яке Трамп відводить Україні, підкоряючи собі Зеленського. І що він лише реагує на подальше обурення українських мас відкритою колоніальною політикою США. Трамп почав із того, що зажадав «50% рідкоземельних металів як оплату за надану допомогу». А тепер він пропонує «продати атомні електростанції як гарантію безпеки»! Зіткнувшись із доказами імперіалістичної зухвалості, тепер вони коригують формальну сторону угоди й оголошують, що наступного тижня до Саудівської Аравії буде запрошено Україну. Там США проведе окремі переговори з російською й українською делегаціями в одних і тих самих готельних номерах — підлегле становище України залишається незмінним. Ознаки кризи в українському режимі наростають. Уже з’явилися публічні висловлювання відставних військових з великим авторитетом, які засуджують участь у цих зустрічах як капітуляцію.
У цьому немає нічого нового в історії — тим паче в історії імперіалістичного капіталізму.
Про це свідчать Мюнхенські угоди 1938 року, коли Чемберлен від Великої Британії разом з імперіалістичною Францією погодився на анексію Гітлером одного з регіонів Чехословаччини — нібито для того, щоб «гарантувати мир». Пакти Гітлера—Сталіна про поділ Польщі в серпні 1939 року. Або ж наступні Ялтинські й Потсдамські пакти 1945 року між Рузвельтом, Черчиллем і Сталіним, у яких провідні держави поділили країни та сфери світового впливу.
Жодних військових змін після телефонного діалогу Трампа й Путіна
Тієї ж ночі, коли відбулася телефонна розмова, Росія продовжила масований обстріл міст у багатьох регіонах України, зокрема лікарень та об’єктів критичної інфраструктури — наприклад, у Сумах. Україна зі свого боку продовжувала завдавати ударів по ключових військових об’єктах за допомогою дронів. Особливо варто відзначити атаку на арсенал на базі стратегічних бомбардувальників у Саратовській області. Ситуація на лінії фронту свідчить про те, що Росія не здатна нав’язати силову військову перевагу. Попри всі путінські симуляції, очевидно, що Росії потрібне перемир’я не менше, а то й більше, ніж Україні — щоби мати змогу протистояти реальному наступу. Саме тому вона хоче, щоб перемовини щодо припинення вогню були орієнтовані також на «відновлення вільного судноплавства в Чорному морі». Щоби мати змогу повернути свій флот на базу в Севастополі. Через удари українських дронів, які потопили кілька кораблів, флот був змушений відійти далеко від Криму — на базу в Новоросійську в Краснодарському краї.
З іншого боку, попри те, що українські війська здебільшого відійшли з Курської області, тепер вони здійснили вторгнення до сусідньої з нею Бєлгородської області. Коротко кажучи, попри всю полеміку військових експертів, маневр із курським вторгненням виявився успішним, адже йому вдалося на 7 місяців відкинути 60 тисяч російських військ зі східного фронту на Донбасі, завдавши їм значних втрат. Тепер білгородське вторгнення намагається досягти схожого ефекту — захистити Харківську область як стратегічно важливий регіон, створивши навколо неї буферну зону.
Що саме відомо на цей момент?
Насамперед очевидно, що глобальне перемир’я наразі не обговорюється. Невідомо, чи станеться повне припинення вогню і якщо так, то коли. Так само незрозуміло, чи буде воно реалізоване у погоджені терміни. Ще менш зрозуміло, чи досягнуть після цього якогось прогресу на шляху до стійкого миру. Незважаючи на передвиборні обіцянки Трампа «закінчити війну за один день» і нові 100 днів, які він визначив після вступу на посаду, найімовірніше, війна триватиме ще довгий час.
Тому наше завдання — продовжувати, як і раніше, рішуче підтримувати збройний опір українського народу, з його робітничим класом в авангарді! Ми й надалі закликатимемо до цього всі робітничі та народні організації світу, ми продовжимо відстоювати право України вимагати зброю від усіх, хто заявляє про захист її суверенних прав! І ми будемо й надалі викривати сталіністів і путіністів, які маскуються під пацифістів, як пособників імперіалістичних планів Трампа!
Україна була не єдиною в «меню»
Очевидно, що протягом цих двох із половиною годин обговорювався Близький Схід. Сіонізм і імперіалізм США та ЄС уже давно оцінили пособницьку роль путінського режиму в цьому регіоні. Між геноцидами існує взаєморозуміння і спільне «бачення»: протягом десятиліття Сирія залишалася безпечним флангом для Ізраїлю — завдяки підтримці, яку Кремль надавав диктатурі Асада, що жорстоко придушила сирійську революцію. Нині Путін веде перемовини про збереження своєї військово-морської бази в Тартусі та авіабази в Хмеймімі, які є оплотом сіоністського плану знищення палестинців. Саме тому Нетаньягу прагне здобути прихильність Путіна. Україна — це розмінна монета для сіонізму, щоби Росія не дозволила Ірану стати ядерною державою.
Нам і всім антисіоністським та антиімперіалістичним борцям належить боротьба з геноцидною трійцею — Трампом, Путіним і Нетаньягу. Учергове в цьому регіоні путінський табір виявляє себе як пособник імперіалізму та сіонізму.
Говорячи шулерською мовою Трампа, Путін має «інші карти», що становлять інтерес для ослабленого гегемоністського імперіалізму: Арктика. Трамп прагне до її спільної експлуатації з Росією, відтісняючи на другий план Китай, який уже заявив про свої імперіалістичні претензії в Арктиці. В умовах надзвичайної екологічної ситуації та танення льодів Арктики ці імперіалістичні «екоцидники» бачать лише можливості для нафтового грабунку й газової експлуатації.
Саме тому величезна Гренландія знову з’являється на сцені після століть забуття. Однак 57 000 жителів, які становлять винищену, спустошену злиднями та зґвалтовану більшість населення — корінних інуїтів — цієї напівколоніальної «самоврядної» території Королівства Данія, прагнуть незалежності. Опитування громадської думки, проведені цього року, показують, що 84 відсотки населення хочуть незалежності. Це означає, що плани Трампа можуть викликати спротив — і ми маємо всією душею підтримати його перед обличчям усіх імперіалістичних хижаків, включно з данцями.