“Поки один ворог нашого народу їздить на танках, а інший ворог їздить лімузинах, я у цей час їжджу на метро. З діями нашої влади я щиро здивований, що на сьогоднішній день маю можливість безкоштовно ходити пішки”
Виступ одного з активістів профспілки “Пряма дія” на протесті проти підвищення цін на проїзд у Києві
У травні 2026 року публіці стало відомо про плани міської влади Києва підняти ціни на проїзд з 8 до 30 гривень (тобто майже в 4 рази!). Новини про підвищення тарифів одразу викликали суспільну дискусію: можновладці заявляють, що це рішення є необхідним й економічно доцільним, тоді як більшість містян є небезпідставно обуреними. Згідно зі статистикою Економічної правди, близько 96% киян виступають проти такої ініціативи. Невдоволення загалу цілком зрозуміле, адже, на тлі інфляції, антиробітничих законів і політики скорочення соціальних витрат, влада вчергове показала своє обличчя: антинародне, кероване жадібністю.
Нова тарифна сітка передбачає кардинальне зростання цін: замість 8₴ за одну поїздку киянам пропонують платити 30₴; замість 1300₴ за безлімітний проїзний на місяць – 4875₴; а за проїзний на 46 поїздок – 1088₴, замість 290₴. Як указують експерти, таке рішення зробить транспорт у Києві четвертим за дороговизною в Європі. І поки рядові містяни підраховують наскільки болючою для гаманця буде така владна ініціатива, урядовці продовжать безтурботно роз’їжджати на лімузинах.
Тим не менш, мер Києва Віталій Кличко, стверджує, що таке підняття цін навіть недостатнє, адже навіть при такому розкладі транспорт «буде дотаційним і не приноситиме грошей у бюджет».
Низка громадських організацій, що опікуються темою комунального транспорту й урбаністики, запропонували свої альтернативи до плану Кличка. Так, ГО «Пасажири Києва» вважають, що подорожчання транспорту можливе, проте за кількох умов. По-перше, лише до 20 гривень, адже це буде не настільки різко. По-друге, нові залучені кошти матимуть обов’язково реінвестовуватись у покращення якості та кількості транспорту. Власне, у цьому полягає ще й одне зауваження до влади. Урядовці кажуть, що буцімто ціну на проїзд не переглядали з 2018-го року. Проте у містян закономірно виникає питання: а з якого року переглядали мера, кількість станцій метро чи мінімальну заробітну плату? За 10 років кількість діючих тролейбусів у Києві скоротилася вдвічі, нових станцій метро не з’явилося, ріст мінімальних зарплат штучно заморожується, поки влада міцно тримається за свої крісла. Яскравим прикладом їхнього цинізму буде те, як підняття цін на проїзд, обґрунтовують, серед іншого, через підвищення цін на електроенергію. І в офіційних таблицях, і підрахунках можновладці вказують, що купують кіловат за 15 гривень, хоча насправді в останньому тендері на електроенергію Київпастрансу ціна за кіловат-годину становить 10 гривен. І до того ж, як указує ГО «Пасажири Києва», на тендері відхилили всіх учасників крім найдорожчого!
Існує багато аргументів стосовно того, чому варто підвищувати тарифи. Ми спробуємо розібрати деякі з них й опонувати ним.
Міф №1. Громадський транспорт – неприбутковий.
Прибутковість громадського транспорту – це хибний критерій, який, втім завзято використовує влада (бо їй це вигідно). Транспорт не є чимось комерційним; він становить собою складник соціальної інфраструктури – як школи, лікарні чи дороги. Ставити вимогу «окупності» до нього, означає узаконювати логіку, за якою базові потреби людей мають приносити прибуток капіталу. У переважній більшості європейських міст громадський транспорт є дотаційним, і це свідома політика: дешевий або безкоштовний проїзд звільняє гроші трудящих людей, які вони витрачають на інші товари та послуги, стимулюючи економіку знизу, а не зверху. Натомість «прибутковість» транспорту, якщо й досягається, найчастіше означає одне: перекладання витрат на найменш захищені групи. До них належать студенти, пенсіонери, медики, освітяни та працівники комунальних служб, чий дохід і так наближається до мінімального. Тож питання не в тому, чи «прибутковий» транспорт, а в тому, хто має його фінансувати – пасажир-трудівник чи ті, хто десятиліттями накопичував капітал за рахунок суспільної праці. Справедливе оподаткування великого бізнесу й олігархічних структур здатне покрити дефіцит транспортної системи без жодного підвищення тарифів.
Міф №2. Громадський транспорт – неефективний.
«Неефективність» не може бути природною властивістю самого транспорту, неефективним його здатна зробити свідома політика місцевої влади. За останні десять років кількість тролейбусів у Києві скоротилася вдвічі, нові станції метро не будувались, рухомий склад зношується, а маршрутна мережа не переглядається відповідно до реальних потреб мешканців – саме це створює враження неефективності. Подібний підхід є типовим прикладом того, як капіталістична логіка спочатку штучно руйнує суспільне благо через хронічну економію, а потім використовує наслідки цього руйнування як аргумент на користь подальшої комерціалізації чи скорочення. Натомість досвід міст, де в громадський транспорт інвестують (розширюють мережу, оновлюють парк, впроваджують виділені смуги) показує, що ефективність прямо залежить від обсягу інвестицій та ніяк не від «ринкових стимулів». Залучення працівників комунальних підприємств, пасажирів і незалежних експертів до планування маршрутів, як вимагають профспілки та громадські організації, здатне зробити систему набагато ефективнішою без підвищення цін для пасажирів.
Окремо варто згадати екологічну складову. Громадський транспорт – один із найефективніших інструментів зниження викидів та забруднення повітря в місті: один наповнений тролейбус чи трамвай замінює десятки приватних автівок, а отже й десятки тонн вуглецевих викидів та шкідливих речовин, якими дихають кияни щодня. Підвищення цін на проїзд підштовхує людей до пересідання на власні авто чи маршрутки. Це означає більше заторів, більше вихлопних газів і гірший стан довкілля – тобто наслідки, які найболючіше вдарять по найменш захищених верствах, що живуть поруч із завантаженими трасами.
Міф №3. Громадський транспорт не може бути безкоштовним.
Твердження, що громадський транспорт «не може» бути безкоштовним, спростовується самою реальністю – такі системи вже працюють. Питання тут не в технічній можливості, а в розподілі ресурсів і пріоритетах бюджетної політики. Кошти, яких «не вистачає» на безкоштовний проїзд, легко знаходяться на закупівлі техніки за завищеними цінами, на тендери, де відхиляють усіх учасників крім найдорожчого, чи на утримання апарату чиновників, які самі їздять кортежами і ніколи не відчують на собі наслідків підвищення тарифів. Безкоштовний проїзд можливий через перерозподіл суспільного багатства на користь тих, хто його щодня створює: трудящих, які їдуть на роботу, додому чи у справах. Фінансувати таку систему можна за рахунок великого капіталу й олігархічних монополій, прозорого використання майна комунальних підприємств та відкритої бухгалтерії. Цебто можливість запровадження безкоштовного й доступного транспорту, поза всяким сумнівом, є – це питання політичної волі й того, чиї інтереси влада обслуговує насправді.
Репортаж з місця боротьби
Та не словами єдиними! Хоч більшість жителів столиці не виходять на вулиці, тим не менш, осередки боротьби є – і вони охоче приймають нових учасників та учасниць. 10 червня була проведена пресконференція, де такі організації як незалежна студентська профспілка «Пряма дія», ГО «Соціальний рух», ГО «Еко-дія» та ГО «Пасажири Києва» виступили проти дій уряду й у форматі дискусії спростували основні міфи, котрі поширює влада. Спікери від «Прямої дії» та «Соціального руху» наголошували на необхідності покращення якості та доступності транспорту за рахунок перерозподілу ресурсів – для початку справедливого оподаткування капіталістів, а не трударів. Більше того, спільно ці організації виступили за впровадження безкоштовного проїзду громадським транспортом за аналогією із Харковом, Кривим Рогом, Талінном та тими містами Європи, де існує система безкоштовних поїздок. Розвитком вимог стало те, що на пресконференції було оголошено про акцію протесту під КМДА.
Активісти й активістки займалися підготовкою акції завчасно, клеїли плакати на зупинках, поширювали дописи в соцмережах й опитували людей на вулицях. Нарешті 11 травня під стінами міської адміністрації зібралося близько сотні людей – як представники громадських рухів, так і просто небайдужі кияни, що бачили анонс протесту попередньо, доєднувалися також і перехожі.
Протест зачепив теми корупції, непродуктивного керування містом, антисоціального характеру міської влади, а також хибність курсу, який обрав Кличко і його команда. Учасники акції також наголошували, що для вразливих категорій населення, зокрема медиків, освітян та працівників комунальних служб, будь-яке здорожчання стане критичним навантаженням на сімейний бюджет. Було організовано вільний мікрофон, тож усі охочі мали змогу висловити свої позиції, зокрема свій протест владній політиці виразили представники трудового колективу «Київпастрансу».
Серед гасел, які кричали протестувальники були: «Ні – грабіжницьким тарифам!», «Субсидуй, а не грабуй!», «Довкілля, а не свавілля!» тощо.
Організатори протесту звернулись до мера Кличка з 10 вимогами, до яких належать такі:
- Відкрита бухгалтерія комунальних підприємств (КП);
- Запровадження соціального проїзного на усі види транспорту;
- Розвиток великогабаритного транспорту;
- Уніфікація рухомого складу;
- Розширення транспортної мережі столиці та агломерації;
- Залучення до розробок схем маршрутів експертів, працівників КП та пасажирів;
- Долучення трудових колективів КП до обрання керівників КП;
- Заборона на непрофільні закупівлі для КП;
- Прозоре використання майна КП.
Ми підтримуємо вимоги протестувальників, адже доступне пересування містом це базове право для всіх трудящих. Дорога до роботи, дому чи деінде має бути досяжною незалежно від місця проживання чи рівня доходу. Можновладці, звиклі до кортежів, забули, що влада – це народ, забули про свої обов’язки й зовсім відірвалися від соціальної реальності. У такі миті потрібно нагадувати їм, що це вони працюють на нас, а не ми на них. Ми закликаємо доєднуватися до громадських ініціатив і боротися проти свавілля! Гроші на транспорт є – у кишенях олігархів!