З часів «картонного майдану», викликаного авторитарною спробою Зеленського ліквідувати антикорупційні органи, минуло більше року. Українська громадськість знову вийшла на вулиці – цього разу через кадрові рішення президента. Що послужило поштовхом?
Український трудовий народ уже п’ятий рік продовжує героїчний спротив путінській агресії. Наперекір шантажу й тиску з боку США та ЄС (якого було немало: відмова у безкорисливій допомозі, бюрократичні перепони, нав’язування кабальних «угод» щодо ресурсів тощо), Україна зуміла розвинути власне виробництво повітряних і водних дронів, ракет і наносити удари вглибину Росії, які останнім часом істотно посилились і збільшили свою ефективність. Помітна частина українського суспільства пов’язала це з діяльністю нового, молодого міністра оборони Михайла Федорова.
Коли Зеленський ні з того, ні з сього вирішив змінити склад уряду, Федорова в нім не опинилось – багато хто спекулював, що сама ідея перетасувати Кабмін була реалізована, щоби привернути якнайменше уваги до відставки Федорова.
Тисячі людей, подібно до минулорічного липня, вийшли на вулиці з вимогами повернути Федорова на пост міністра оборони. Оскільки формальною причиною його звільнення був конфлікт з головкомом Сирським, протестуючий народ випліскував свою лють на нього, вимагаючи його відставки. Сирського, зрештою, Зеленський таки звільнив, одначе Федорова не вернув до сих пір – мітинги на підтримку міністра тривають дотепер.
Ми в редакції поділяємо думку, що стиль керівництва Сирського був неадекватним, а самому головкомові слід було покинути пост уже давно. Ми вітаємо зміну суспільної думки щодо його персони, бо ще на минулорічних протестах публічні заклики до відставки Сирського вважалися «табу».
Ми раді успіхам військових операцій України з ураження воєнних цілей вглибині Росії, проте, ці успіхи не є ознакою «особливої геніальності» вищих фігур у владі. Напроти, уряд Зеленського, з Федоровим чи без, залишається перепоною на шляху до побудови справдешньої оборони країни.
Федоров робив ставку на повсюдне використання дронів, і, хоч цієї миті ця зброя показує ефективність, у своєму пориві Федоров часами нагадував азартного гравця: чого вартувала його витівка, коли він узяв гроші, відкладені на зарплати військовим на кінець року, аби тут і зараз проінвестувати їх у різні типи дронів.
Дронова програма й технологічні досягнення, на які спирається міністр Михайло Федоров, дійсно дають результат, однак самі по собі вони не усувають сумнівів щодо якості управлінських рішень і необхідності прозорого розподілу ресурсів. Сирський, Федоров, хтось інший зостаються ґвинтиками в буржуазному уряді Зеленського.
Кадрові перестановки в нинішній ситуації хвилюють нас не так сильно, як головне питання: докорінна зміна управління війною в інтересах національного визволення. Це означає насамперед захист життя фронтовиків, забезпечення простого народу в тилу, націоналізацію промисловості.
Ріст невдоволення політичним керівництвом є показовим. Він свідчить, що співвідношення сил, успадковане від Майдану, зберігається, попри всі реакційні заходи. Рішучість людей протестувати навіть у такий турбулентний час демонструє, що дух Майдану живий. І разом з ним має бути живою й головна вимога трудящих: аби Україна, продовжуючи своє героїчне протистояння російському імперіалізму, не залишалася заручницею інтересів олігархії та зовнішнього диктату.
Скорий кінець війни, на жаль, не видніється. З огляду на це, урядові, замість ігор із кабінетними перестановками, необхідно нарешті поставити економіку на військові рейки заради захисту свободи країни та простого народу.
🚩Крок до перемоги